Контроль періопераційного болю (Адаптована клінічна настанова, заснована на доказах)

Вступ

Синтез настанови

Дана клінічна настанова є адаптованою для системи охорони здоров’я України версією клінічної настанови Acute Pain Management: Scientific Evidence. – 3-тє видання, 2010.

Окремі положення цієї настанови адаптовані з таких інформаційних джерел:

  • Good Practice in Postoperativeand Procedural Pain Management. – 2nd еdition, 2012;
  • PROSPECT: evidence-based, procedure-specific postoperative pain management, 2015;
  • Postoperative pain management – Good Clinical Practice. General recommendations and principles for successful pain management. Produced in consultation with the European Society of Regional Anaesthesia and Pain Therapy.

Слід зазначити, що після публікації наведених клінічних настанов у 2010–2016 рр., на момент запланованого перегляду (2010–2016) не було опубліковано нових даних, достатніх для оновлення рекомендацій. Даних в Acute Pain Management: Scientific Evidence. – 4-те видання, 2015, для доповнення настанови не знайдено.

Дану клінічну настанову пропонується розглядати як інформаційне джерело щодо вибору тактики знеболення в періопераційному періоді у пацієнтів хірургічного профілю. Відхилення від цих рекомендацій при лікуванні конкретного пацієнта можливі, але вони повинні бути обґрунтовані відповідним чином – консиліумом фахівців на чолі з керівником відділення.

Обґрунтування необхідності створення клінічної настанови в Україні

Право на адекватне усунення болю є базовим правом людини, що закріплене в Монреальській декларації (2010). Больовий синдром є провідною причиною (11,3–40 %) звернень за первинною медичною допомогою. У 70 % хворих на рак біль є основним симптомом (Контроль болю, Адаптована клінічна настанова, МОЗ України, 2012). Біль залишається стабільним критерієм оцінки якості життя пацієнтів як хірургічного, так і терапевтичного профілю. Адекватність післяопераційного знеболення коливається в межах 51–56 % (Apfelbaum J. et al., 2003).

Неадекватне періопераційне знеболення може спричинити велику кількість післяопераційних ускладнень з боку серцевосудинної системи (артеріальна гіпертензія, аритмія, гостра ішемія міокарда), органів дихання (зниження життєвої ємності легень, ателектаз, застійна пневмонія, гіпоксія), шлунково-кишкового тракту (парези кишечника, транслокація кишкової флори), центральної нервової системи (формування хронічного больового синдрому, гіпералгезії), системи згортання крові (гіперкоагуляція, тромбози глибоких вен, тромбоемболія легеневої артерії), депресія (Wu C. L., Raja S. N. et al., 2011).

Післяопераційний біль як складова частина періопераційного знеболення впливає на якість життя пацієнта безпосередньо після хірургічного втручання, підвищує частоту ранніх ускладнень, є фактором ризику розвитку хронічного нейропатичного больового синдрому (Hanna M. H., 2006).

Згідно з даними Reddi та Curran (2014), ризик розвитку хронічного післяопераційного болю після мастектомії становить 20– 50 %, ампутації кінцівок – 50–85 %, кардіохірургічних операцій – 30–55 %, видалення грижі – 5–35 %, холецистектомії – 5–50 %, торакотомії – 5–65 %. Дивно, але висока частота формування хронічного больового синдрому спостерігається при малих і малоінвазивних (лапароскопічних) хірургічних втручаннях. Імовірно, ці операції лікарі вважають менш болючими, внаслідок чого пацієнти не отримують адекватного знеболення.

Періопераційне знеболення є невирішеною проблемою як для самого пацієнта, так і для всієї системи медичної допомоги, в тому числі в Україні, де відсутня статистика неадекватного знеболення та післяопераційного болю.

Ефективне післяопераційне знеболення має на меті не тільки гуманістичні цілі, але й доведені медичні та економічні переваги, що пов’язані в першу чергу зі швидшим відновленням пацієнта і скороченням тривалості госпіталізації.

До чинників, що сприяють ефективному післяопераційному знеболенню, належать: створення спеціальних структур для контролю післяопераційного знеболення, просвіта пацієнтів у питаннях оцінки та лікування болю, регулярне навчання персоналу, використання збалансованої аналгезії, регулярна оцінка та лікування болю, в тому числі – з використанням спеціальних інструментів оцінки, корекція терапії в особливих груп пацієнтів, таких як діти і люди похилого віку.

Сучасні досягнення в галузі знеболення забезпечують більший потенціал для ефективного контролю періопераційного болю. Цей документ відображає сучасний стан основних положень лікування періопераційного болю, а його метою є підвищення обізнаності з ними лікарів, що дозволить підвищити ефективність знеболення при оперативних втручаннях.

Завантажити настанову

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *