Все і більше про лімфаденопатію

Лімфаденопатія (B02 за ICPC-2 – збільшені лімфатичні вузли болючі) – збільшення однієї чи декількох груп лімфовузлі. Цікавим є те, що в МКХ-10 немає єдиного шифру для лімфаденопатії, тому, залежно від етіології та патогенезу, дане явище можна знайти в самих різних групах захворювань. Розглянемо це питання детальніше!

Етіологія лімфаденопатії

Причини лімфаденопатії поділяються на декілька груп:

  1. Інфекційні та паразитарні захворювання – класи А та В;
  2. Новоутворення – клас С;
  3. Хвороби крові, кровотворних органів та окремі види ураження лімфатичної системи – клас D;
  4. Хвороби ендокринної системи, розлади травлення та порушення обміну речови – клас E;
  5. Хвороби шкіри та підшкірної жирової клітковини – клас L;
  6. Патологія кісткової та кістково-м’язової системи клас – клас M.

Дуже важливо для диференційної діагностики також пам’ятати, що кожна група лімфовузлівв відповідає за локальний дренаж тканин, тому іноді причина може локалізуватись недалеко від самих вузлів (пошкодження шкіри, запалення ясен або карієс близько розташованих зубів тощо). Більше того, оскільки лімфовідтік відбувається до центру, при знаходженні лімфаденопатії ніколи не забувайте про високу ймовірність того, що патологія знаходиться у напрямку до периферії від збільшених реґіонарних лімфовузлів.

Лімфатичні вузли збільшені знайшли, а що ж робити далі?

Рекомендований діагностичний алгоритм при лімфаденопатії, доступний і обов’язковий як на первинній ланці, так і для будь-якої вузької спеціальності:

  1. Зовнішня пальпація: визначення розмірів і форми (повздовжній і поперечний розміри в см/мм), кількості, консистенції, болючості у спокої та на дотик, рухомості, стану кожного покриву над лімфатичними вузлами;
  2. Визначення наявності компресійного синдрому;
  3. Обов’язкове обстеження та визначення функціонального стану інших лімфоїдних органів (кістковий мозок, носоглоткове кільце Вальдеєра, печінка, селезінка, тимус);
  4. 4 Обов’язкове проведення загального лабораторного обстеження крові;
  5. Обстеження тих зон, де в нормі пальпуватись лімфовузли не повинні: надключична, ліктьова, ліва аксилярна (БЦЖ-лімфаденіт у дітей до 1 року).

Виділяються також певні особливості, характерні для дітей

  1. Поверхневі шийні, підщелепні, пахвові лімфовузли можуть досягати розмірів до 1,5-2 см, а пахвинні – до 3 см;
  2. До 7-річного віку в нормі пальпується 5 груп лімфатичних вузлів: передні та задні шийні, підщелепні, пахвові, пахвинні, після 7 років – передні та задні шийні, підщелепні, а інші дві залишаються доступними пальпації лиш в 1-2 % випадків.

Покрокове ведення пацієнта із лімфаденопатією

Перш за все, необхідно оцінити зовнішній вигляд пацієнта і визначити приблизну категорію (наприклад, за віком, статтю тощо):

  • У новонароджених лімфаденопатія частіше може бути проявом вродженої інфекції, таку як токсоплазма або цитомегаловірус (ЦМВ);
  • діти молодші 5 років, швидше за все, мають збільшення лімфатичних вузлів інфекційного ґенезу (цитомегаловірус, токсоплазма, вроджена ВІЛ-інфекція, вірус Ебштейн-Барр тощо);
  • рідко, але лімфаденопатія, викликана гістіоцитозом, може спостерігатися у дітей молодше 3 років;
  • ймовірність виникнення таких злоякісних захворювань, як лімфома, збільшується у підлітків.

Далі визначаємось із ділянкою, в якій розташований збільшений вузол або вузли:

  • Збільшення шийних лімфатичних вузлів – дуже поширена знахідка, пов’язана з вірусною інфекцією верхніх дихальних шляхів, тому слід паралельно з’ясувати, чи немає скарг на кашель/нежить/порушення вільного носового дихання/задишку/часті ГРВІ в анамнезі/почервоніння очей/наявність каріозних зубів/набряку ясен тощо;
  • Надключична лімфаденопатія завжди свідчить про небезпечну патологію, а шанси на злоякісність високі, тому слід бути максимально уважними. За даними серії ексцизійних біопсій надключичних лімфатичних вузлів було виявлено, що вони аномальні у 100% зразків і пов’язані з лімфомою, туберкульозною або атиповою мікобактеріальною інфекцією або саркоїдозом середостіння;
  • Наявність двох або більше неспоріднених ділянок збільшення лімфатичних вузлів являє собою генералізовану лімфаденопатію.

Третім по порядку, але не за важливістю, є час появи перших симптомів:

  • Швидке раптове збільшення лімфовузлів представляє гострий вірусний або бактеріальний інфекційний процес;
  • Лімфаденопатія тривалістю понад 4 тижні вважається хронічною і частіше викликана хронічною інфекцією або пухлинним процесом.

Не забувайте також про медикаментозно-індуковану лімфаденопатію. Відомо, що такі препарати, як пеніцилін, цефалоспорини, фенітоїн та карбамазепін, викликають генералізовану лімфаденопатію, тому можливою опцією є розпитати пацієнта, чи він приймав дані ліки нещодавно.

Згідно з філіппінськими практичними рекомендаціями для хірургів 2016 року, наприклад, цервікальна лімфаденопатія, що супроводжується лихоманкою і такими симптомами, як виділення з носа або біль у горлі, за умови тривалості менше 2 тижнів одразу розцінюється як така інфекційної етіології. Якщо ж тривалість лімфаденопатії більше 2 тижнів, вона не піддається дії антибіотиків, вузли нещільні та нечутливі, а пацієнт прибув з ендемічної по туберкульозу місцевості, алгоритм змінюється на відповідний по веденню хворого із підозрою на туберкульозний лімфаденіт. Дорослі пацієнти, що мають фактори ризику розвитку раку голови та шиї, лімфатичні вузли яких збільшені довше за півроку, у розмірах перевищують 2 см, щільні, нечутливі, мають спрямовуватись в онкологічне відділення. У педіатрії для того, щоб запідозрити онкопатологію, необхідний термін лімфаденопатії більше 6 тижнів й ущільнена консистенція.

Окрім фізикального обстеження, усі деталі якого викладені вище, дані рекомендації враховують необхідність УЗ-дослідження, тонкоголкової аспіраційної біопсії, комп’ютерної томографії, пробної антибіотикотерапії для максимально точного визначення етіології процесу. Але, як бачимо, базовим етапом у діагностиці як для хірургічного відділення, так і для пункту первинної медичної допомоги, є фізикальне обстеження, саме на підставі якого обираються наступні дії лікаря.

Догори