Натрій – основний катіон позаклітинної рідини. Середній вміст натрію в організмі дорослої людини становить 92 г, половина з яких знаходиться в екстрацелюлярному просторі в концентрації 135–145 ммоль / л, ∼11 г міститься в внутрішньоклітинній рідині в концентрації ∼10 ммоль / л, і ∼35 г знаходиться в скелеті. Градієнт концентрації між позаклітинною та внутрішньоклітинною рідиною підтримується активністю натрієво-калієвої АТФ-залежної помпи, яка транспортує натрій та калій відповідно зсередини назовні клітини та навпаки проти градієнта концентрації.
У поляризованих клітинах ниркового канальцевого або кишкового епітелію натрій потрапляє в клітину з просвіту канальців або з кишечника через специфічні канали або інші транспортні механізми і потім переноситься із клітини в сусідні капіляри, завдяки дії клітинних насосів, переважно розташованих на базолатеральних сторонах клітини. Тут транспорт натрію здебільшого пов’язаний з транспортом інших субстратів, наприклад, фосфатів, амінокислот, глюкози та галактози.
Онлайн школи на платформі DoctorThinking. Навчайтесь зручно разом з нами
Всмоктування натрію відбувається в дистальному відділі тонкої кишки і нижче, у товстій кишці. Баланс натрію в організмі тісно пов’язаний з водою і підтримується нирками, де він, відфільтрований клубочками, реабсорбується в пропорції від 0,5% до 10% відповідно до потреб на рівні канальців. Ангіотензин II, норадреналін, альдостерон та інсулін стимулюють реабсорбцію Na. Дофамін, цАМФ, серцевий натрійуретичний пептид і простагландини мають натрійуретичний ефект. Як правило, невеликі втрати натрію відбуваються із випорожненнями та під час перспірації; ці втрати зростають із збільшенням споживання натрію.
Роль в організмі
Натрій – важливий мікроелемент, що бере участь у підтримці нормального клітинного гомеостазу. Також у регуляції рідинного та електролітного балансу та артеріального тиску. Його роль має вирішальне значення для підтримки обсягу екстра целюлярної рідини через його важливу осмотичну дію. Також важлива для збудливості м’язових та нервових клітин та для транспортування поживних речовин та субстратів через мембрани плазми.
Оскільки натрій є основним чинником, що визначає об’єм позаклітинної рідини, включаючи об’єм крові, існує ряд фізіологічних механізмів, які регулюють об’єм крові та роботу АТ через вплив на вміст натрію в організмі. У системі кровообігу барорецептори відчувають зміни артеріального тиску і надсилають збудливі або гальмуючі сигнали до нервової системи та / або ендокринних залоз для впливу на регуляцію натрію нирками.
У загальному затримка натрію призводить до затримки води, а втрата натрію – до втрати води.
У відповідь на значне зниження об’єму крові або тиску (наприклад, серйозні крововтрати або зневоднення) нирки вивільняють ренін, який розщеплює невеликий пептид (ангіотензин I) з більшого білка (ангіотензиноген), що виробляється печінкою. Ангіотензин I розщеплюється на менший пептид, ангіотензин II, за допомогою ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), присутнього на внутрішній поверхні судин і в легенях, печінці та нирках. Ангіотензин II стимулює звуження дрібних артерій, що призводить до підвищення артеріального тиску; він також є потужним стимулятором синтезу альдостерону наднирниками. Альдостерон – це стероїдний гормон, який діє на нирки для підвищення реабсорбції натрію та виведення калію. Затримання натрію нирками збільшує затримку води, що призводить до збільшення об’єму крові та артеріального тиску.
Секреція антидіуретичного гормону нейрогіпофізом стимулюється значним зниженням обсягу крові або тиску. У поєднанні з ренін-ангіотензин-альдостероновою системою АДГ стимулює епітеліальні натрієві канали (ENaC) у апікальних клітинних мембранах уздовж дистальних канальців нефрону для підвищення реабсорбції натрію та води.
Дофамін сприяє екскреції натрію шляхом інгібування Na + / H + та Na + / фосфатних насосів у мембранах апікальних клітин та Na + / бікарбонатного (HCO3-) ко-транспортера та Na + / K + АТФази в мембранах базотеральних клітин. Інгібіторну дію дофаміну на Na + / K + АТФазу підсилюють натрійуретичний гормон і передсердний натрійуретичний пептид.
Натрій: рекомендовані дози
Рекомендації щодо прийому натрію містяться в рекомендаціях із харчування (DRI), розроблених Радою з питань харчування (FNB) при Інституті медицини Національних академій. DRI — загальний термін для набору референтних значень, які використовуються для планування та оцінки споживання поживних речовин здоровими людьми. Ці значення, що залежать від віку та статі, включають:
Рекомендована дієтична норма (RDA): середньодобовий рівень споживання, достатній для задоволення потреб у поживних речовинах майже всіх (97% – 98%) здорових людей; часто використовується для планування адекватних дієт для людей.
Адекватне споживання (АІ): споживання на цьому рівні передбачається для забезпечення достатності харчових речовин (використовується, коли даних доказової медицини недостатньо для розрахунку RDA).
Орієнтовна середня потреба (EAR): середньодобовий рівень споживання, який оцінюється таким чином, щоб відповідати потребам 50% здорових людей; зазвичай використовується для оцінки споживання поживних речовин груп людей та для планування адекватної їм поживної дієти.
Припустимий верхній рівень споживання (UL): максимальний щоденний об’єм речовини, прийом якої в такій кількості навряд чи спричинить несприятливі наслідки для здоров’я.
У таблиці 1 перераховані поточні RDA натрію.
| Вік | Чоловіки та жінки | Вагітні (14-50 р.) | Лактація (14-50 р.) |
| Від народження до 6 місяців | 110 мг | ||
| 7–12 місяців | 370 мг | ||
| 1–3 роки | 800 мг | ||
| 4–8 років | 1000 мг | ||
| 9–13 років | 1200 мг | ||
| 14-18 років | 1500 мг | 1500 мг | 1500 мг |
| 19+ років | 1500 мг |
Харчові джерела натрію
Більшість натрію та хлориду в раціоні надходить із харчової солі. Дуже мало натрію міститься в природі в їжі. Натомість його можуть додавати у продукти, наприклад, для забезпечення їхнього тривалого зберігання (консервовані овочі тощо), а також це одна із найпоширеніших складових великої кількості м’ясних (ковбасні вироби, тушонка тощо), молочних (тверді сири) та інших продуктів.
Було підраховано, що 75% споживання солі жителі США, наприклад, отримують із переробленої або вже готової їжі у супермаркетах, а не з солі, що додається під час приготування різноманітних страв. Найнижче споживання солі пов’язане з дієтами, які складаються з непереробленої їжі, особливо зі свіжих фруктів, овочів та бобових.
Більшість натрію споживається у вигляді хлориду натрію (солі). Вміст солі в продуктах харчування можна обчислити, помноживши вміст натрію на 2,5. Наприклад: 2 000 мг (2 г) натрію х 2,5 = 5000 мг (5 г) солі.
Рекомендації щодо споживання натрію, видані авторитетними міжнародними джерелами, відносно однорідні. Наявні дані говорять про те, що мінімальний прийом натрію, який запобігає ознакам дефіциту або симптомів, дуже низький. Немає сумнівів, що збалансований і різноманітний раціон харчування, достатній, щоб задовольнити потребу в інших необхідних поживних речовинах, містить кількість натрію, значно вищу за ці рівні.
Нещодавні вказівки ВООЗ встановили норму в ≤2000 мг натрію (5 г солі) на день в якості цільового рівня споживання цього мікроелементу для населення.
Дефіцит натрію
Отримати клінічно виражений дефіцит натрію лише через вживання низькосольової дієти досить важко. Дійсно, дефіцит натрію не виникає при нормальних. Навпаки, надлишок натрію в їжі є загальним для більшості населення у всьому світі, тому що сіль додається до продуктів під час переробки їжі та під час готовки. Цей надлишок є визнаним причинним фактором гіпертонічної хвороби та різних серцево-судинних захворювань, а також сприяє розвитку хронічної хвороби нирок, раку шлунка, нефролітіазу та остеопорозу.
Стан справжнього виснаження запасів натрію (і води) може виникнути лише при таких патологічних станах, як: сильна недостатність надниркових залоз, виражене ураження нирок, масивні опіки, хронічна діарея, неконтрольоване блювання, екстремальне і тривале потовиділення, діабетичний кетоацидоз, надмірне вживання діуретиків.
Симптомами гіпонатріємії є головний біль, нудота, блювання, м’язові судоми, втома, дезорієнтація та непритомність. Ускладнення важкої гіпонатріємії, що розвивається гостро, можуть включати набряк головного мозку, судоми, кому та подальше ураження мозку. Гостра або важка гіпонатріємія може бути смертельною без оперативного та відповідного медикаментозного лікування.
Хронічна легка гіпонатріємія була пов’язана з остеопорозом та патологічними переломами, особливо у жінок та людей похилого віку. Нещодавнє 11-річне перспективне когортне дослідження із вибіркою понад 3000 осіб, які не мали серцево-судинних захворювань, допомогло з’ясувати наявність значно більших ризиків інсульту, ішемічної хвороби серця та смертності, пов’язаної із серцево-судинною патологією, та смертності від загальних причин серед учасників з гіпонатріємією від легкого до важкого ступеня. Крім того, в метааналізі 81 обсерваційного дослідження у пацієнтів з різними медичними станами (включаючи серцево-судинні захворювання, легеневі інфекції та цирроз печінки) було виявлено, що ризик смертності майже втричі більший в осіб із гіпонатріємією, у порівнянні з особами із нормальним вмістом натрію у сироватці крові. Поліпшення або нормалізація рівня сироваткового натрію у таких хворих були пов’язані зі зниженим рівнем смертності.
Надлишок натрію
Надмірне надходження хлориду натрію призводить до збільшення об’єму позаклітинної рідини, оскільки вода витягується з клітин для підтримки нормальних концентрацій натрію поза клітинами. Однак, доки потреби у воді можуть бути задоволені, нормально функціонуючі нирки можуть виводити зайвий натрій і відновити гооомеостаз.
Неконтрольоване вживання великої кількості солі може призвести до нудоти, блювання, діареї та спазмів у животі. Гіпернатріємія, визначена як концентрація натрію в сироватці ([Na +])> 145 мМ, набагато рідше зустрічається, ніж гіпонатріємія, і рідко викликається банальним надмірним прийомом натрію (наприклад, при вживанні великої кількості морської води або внутрішньовенному вливанні концентрованого сольового розчину).
Гіпернатріємія зазвичай розвивається внаслідок надмірної втрати води (наприклад, опіків, респіраторних інфекцій, хронічної хвороби нирок, осмотичної діареї, гіпоталамічних розладів) або зменшення споживання води, що часто супроводжується порушенням механізму спраги. Симптоми гіпернатріємії, що свідчать про зневоднення внаслідок надмірної втрати води. Вони можуть включати запаморочення або непритомність, низький кров’яний тиск та зменшення вироблення сечі. Важка гіпернатріємія ([Na +]> 158 мМ) може спричинити за собою змінений психічний стан, млявість, дратівливість, ступор, судоми та кому.
Хронічна гіпернатріємія може результувати артеріальною гіпертензією та, в подальшому, сприяє розвитку гіпертонічної хвороби.
